Олена ГАСЬКЕВИЧ

 

Кременецький художник і поет Іван Дем’янович Гарасевич – митець різноплановий і самодостатній, однак на його особистість великий вплив мали два поети-генії : уродженець Кременця польський поет Юліуш Словацький і український геній Тарас Шевченко, який побував на Кременеччині. Їм Іван Гарасевич присвятив цикли лірик та живописних праць. Захоплення Кобзарем вилилося у цикл сонетів, присвячених Шевченку, у вірші-переспіви його поезій.

Напевне усі ми, патріоти «малої вітчизни» – Кременця, розділяємо розчарування, ба, навіть образу Івана Гарасевича, що Шевченко не увічнив красу нашого міста в своїй поезії, не залишив картини, ну, бодай хоч ескізу, із зображенням нашого міста, адже Кременець цього вартий!

Барок ліцейних веж з якого місця зорив?

І котрим яром в гори підіймавсь?

Киплять думки, змагаючись з докором:

Чом, чом він тут й рядка не написав?

Чом, як з Почаєва не залишив ескізу?

Невже його чуття не пройняла

Ця давнина задумана і сиза,

І гір тих мужніх замкнута хвала.

Лиш згадка у «Варнаці». І більш, і більш нічого…

Як мало Генію, Як мало!

У радянські часи Іван Гарасевич зумів глибоко осмислити постать Тараса Шевченка. Це осмислення далеко відходило від нав’язаних плакатних штампів. Зокрема обурювало позиціонування Шевченка як атеїста. Гарасевич доводить, що Шевченко був глибоко віруючою людиною, боровся не з Богом, а з проявами фарисейства та облуди.

Шевченко атеїст…

І пальцем тиче нам у сторінки,

Де задихаючись, наш геній болю криком

Висловлював народних мук віки («ТРИПТИХ»)

Поезії Гарасевича, присвячені Шевченку свідчать про глибоку обізнаність кременецького поета із життям і творчістю українського Генія. Іван Дем’янович вчитувався у «Щоденник» Шевченка, у його біографічну повість «Художник», аби глибше зрозуміти кожен порух шевченківської душі. Божественним гімном звучать рядки поезії «ПОДЯКА ГЕНІЯ», навіяні словами Шевченка із повісті «ХУДОЖНИК»:

«Дякую Тобі, Всемогутній Боже, що ти обдарував мене чуттям людини, що любить і бачить прекрасне, звершене в Твоєму нерукотворному безконечному творінні

(Т. Шевченко «ХУДОЖНИК»)

ПОДЯКА ГЕНІЯ

Як вдячний я Тобі, о Всемогутній Боже,

Що Ти мене обдарував чуттями,

Чуттям краси, яким я бачить можу

Тобою створене, як безконечний храм.

Коли б краса могла би так впливати

Хоч на пів людства, – Іншим був би світ!

Могли б ми на землі у радощах звершати

Христа-Учителя Божественний завіт.

Подумки Гарасевич відслідковував подорож Тараса Шевченка Кременеччиною, до подробиць уявляючи обставини перебування його у нашому рідному місті, те враження, яке мало б справити воно на Кобзаря.

ШЕВЧЕНКО В КРЕМЕНЦІ

Вітер бив в чоло високе,

Віще мислив світлий зір…

У їх стіп, в ярі глибокім

Мріло місто поміж гір.

Осінь княжила велично

У ярах, садах, лісах.

Обіч замок многовічнимй

Позабувсь в глибоких снах.

Іван Гарасевич наче сам подорожував із Шевченком Кременцем, знайомив його із рідним містом, з його непростиою історією, провадив під склепіннями замку королеви Бони.

ШЕВЧЕНКО ПІД СКЛЕПІННЯМИ КРЕМ’ЯНЕЦЬКОГО ЗАМКУ

[…] І серцем я в тих мурах відчуваю

Відлуння зойків давніх тих віків;

Здається, страдники тут тінями блукають,

Й душі моїй розказують без слів.

Любов’ю і сумом продиктований триптих :

ШЕВЧЕНКО ПРИ СКЛАДАННІ БУКВАРЯ

Тривожні сни віщують, що мені

Вже не топтати рясту в цьому світі,

Що вже раховані збігають мої дні,

Туманом чужини холодної повиті.

Що дать лиш міг – я все віддав тобі,

Народе мій, окрадений, нещасний..

У віковій завітній боротьбі

Мій слід в твоїй свідомості не згасне.

Ось ще в закріплення готовлю «Букваря»

Щоб ти, народе,все тримавася Бога

Бо не за горами безбожництва пора–

Багато хто зійде тоді з дороги.

Кладу, в нім батьківську свою пересторогу

Тобі, народе, побіч «Кобзаря».

_______________________________________________________________